«Ми зробили тут свою маленьку модель України»
Як живе у Львові подружжя кримських перукарів
Євгенія і Руслан Носачі вже рік працюють у Львові - тут вони відкрили свою майстерню краси і продовжують розвивати власну справу. Все минуле залишилося в анексованому Севастополі і тут подружжя почало спочатку. Їх майстерня вже зарекомендувала себе як відмінне професійне місце як серед інших переселенців, так і серед львів'ян. А їхній оптимізм, майстерність і постійна робота над власним професійним зростанням приваблюють безліч нових клієнтів.
Євгенія з чоловіком абсолютно не шкодують про своє рішення виїхати з Криму і навіть жартують, що це був чарівний стусан від долі, який допоміг рухатися далі в правильному напрямку.
Коли ви прийняли рішення виїжджати з Севастополя? Чим це рішення було визвало? Чому вибрали саме Львів?
З Севастополя ми виїхали 14 січня 2015 року.
Причина вибору Львова була проста - тільки на львівський поїзд були найближчі квитки.
Насправді ми розглядали для переїзду виключно Західну Україну - подалі від кордону з Росією. І нас цілком влаштовував варіант Львова. Тобто нам в будь-якому випадку не було до кого їхати, ми просто їхали звідти. А у Львові ми раніше бували по роботі, нам це місто дуже сподобалося. І Руслан ще тоді сказав, що якщо не Севастополь, і якщо переїжджати десь по Україні, то тільки сюди. Я потім навіть жартувала, щоб він був більш обережним з такими посиланнями у Всесвіт.
Не боялися якихось труднощів, коли їхали в малознайоме місто без підтримки друзів чи родичів?
Що стосується мови – ми тут вже були і розуміли, що все цілком адекватно, а страшилки показують лише по телевізору. І ще це питання пропаганди, яке ускладнює комунікації. Насправді ще до початку всіх цих подій в Криму по телевізору говорили, що на Західну Україну небезпечно їздити, що тут не люблять росіян і російськомовних, лякали народ. Але ми тут були і розуміли, що це лише роздута пропаганда.
Насправді кримчан взагалі залякували все життя, говорили, що не потрібно сюди їхати, в магазинах вас не обслуговуватимуть, в транспорті можуть побити за російську мову і так далі. І це працювало роками.
Ми, коли приїжджали сюди, а потім поверталися - спілкувалися з нашими знайомими в Криму, розповідали їм, як тут насправді. Але, що найцікавіше, вони слухали, погоджувалися, але казали, що це просто вам пощастило, а в підсумку в їхніх головах телевізор перемагає.
Як визначалися з роботою, як швидко тут вдалося облаштуватися?
Спочатку питання «чим займатися» - навіть не виникало. Ми знаємо, що ми вміємо робити, і знаємо, що робимо свою справу добре.
Ми приїхали до Львова 15 січня, а 28 січня вже винайняли приміщення. Тобто все йшло дуже вдало. У нас дуже хороші орендодавці і ніяких питань про нашу прописку не було. Їм було в радість здати це приміщення, а ми дуже зраділи тому, що знайшли саме «свій» варіант.
Спочатку нам дуже допомогла на перших етапах громадська організація «Кримська хвиля». Вони нас активно рекламували і серед переселенців, і серед своїх знайомих львів'ян. Відповідно наші перші клієнти були переселенцями, які переїхали так само, як і ми, і не знали, куди йти, де знайти підходящого майстра. І для них ми були певним порятунком, до того ж нас об'єднала спільна ситуація. І це розуміння один одного як вимушених переселенців об'єднувало на якихось більш тонких рівнях, ніж просто «перукар-клієнт».
А потім ще спрацювала своєрідна реклама. До нас, як до переселенців відразу прийшли журналісти знімати сюжети, писати про нас, показувати в різних програмах. І телебачення в підсумку привело до нас великий потік людей, які спочатку прийшли до нас з цікавості, умовно вони прийшли подивитися на нас вживу. І велика частина з цих людей залишилися нашими постійними клієнтами. Зрозуміло, що хтось відсіявся, але з кимось ми спрацювалися. У цьому випадку наш статус вимушених переселенців швидше допоміг нам і зіграв на руку.
У вас змінилося ставлення до роботи після переїзду? Що вам дав Львів і цей переїзд в професійному плані?
Новий досвід з'явився в тому сенсі, що в Севастополі ми вже повністю працювали на своїх клієнтів - в якомусь плані це легше: ти вже їх знаєш, тобі простіше з їхнім волоссям, з їхніми реакціями, з їхніми смаками і так далі. Тут ми зіткнулися з тим, що це все нові люди, і нам довелося згадувати все спочатку - шукати підхід до кожного, вивчати їх. І це цінно - досвід новачка в старій шкурі. І цей досвід дав нам гарну можливість не зачерствіти, не перетворити свою роботу в механічну рутину. Так взагалі рідко кому щастить, а ми отримали цей унікальний шанс після переїзду.
Довелося згадувати розмову перший раз з клієнтом, згадувати, як виявити його потреби і побажання та інші нюанси. Коли ти працюєш з уже сформованою базою людей, то такі речі просто забуваються, а це погано.
До того ж, довелося перебудовуватися, бо у Львові, порівняно з Севастополем, трохи відрізняються тенденції, ставлення до волосся загалом, і взагалі є відмінності. Як і в будь-якій роботі, нам траплялися люди, з якими у нас не співпали очікування, хтось був не зовсім задоволений, але загалом у нас все вийшло і зараз вже є напрацьована з нуля база клієнтів, які нам довіряють себе. Для нас з Русланом це дуже цінно і важливо.
Розкажіть про свій колектив. Скільки людей працює з вами і хто ці люди?
Ми працюємо не вдвох з Русланом, у нас вже зібрався чудовий колектив. З нами працює дівчина з Ялти - Олена Мартиненко. Вона майстер по шугарінгу і нарощуванню вій. Плюс до цього вона візажист непоганий. І взагалі дуже різнопланова, творча людина, з якою нам дуже пощастило. Ще з нами працює дівчина з Донецька Ірина. Вона майстер манікюру та педикюру. У нас працює Іра зі Львова - прекрасний перукар. З нами працює Соломія. Вона теж львів'янка - чудовий майстер манікюру. І наш адміністратор – Світлана, вона з Сімферополя. Тобто ми зібрали у себе різних людей з різних куточків країни і вийшла своєрідна модель Єдиної України.
Ми дуже цінуємо нашу команду, намагаємося їх розвивати, підтримувати. Взагалі за цей час ці люди стали для нас маленькою другою родиною – ми багато часу проводимо разом на роботі, до того ж, я і Руслан організовуємо для нашої команди спільний відпочинок, вивозимо їх за власний кошт на корпоративний відпочинок, займаємося тімбілдінгом тощо. І нам приємно, коли вони потім віддаються своїй справі на 100%.
Коли ми підбирали людей, то не було пріоритетом знайти саме переселенців. В першу чергу ми завжди дивилися і дивимося на особистісні якості, на професіоналізм, на здатність навчатися, на душевність якусь...
Ми самі постійно вчимося, їздимо на семінари. Вже живучи у Львові, даємо друге грандіозне перукарське шоу. Ось зараз нам довірили проведення дуже важливого заходу: це десять років роботи Matrix в Україні і ми будемо робити шоу на відкриття цього свята!
А що ви змогли дати Львову за ці півтора роки?
Перше, що ми вважаємо важливим - це наш професіоналізм.
Друге - звичайно, у Львові не відбулися ті події, які відбулися в Криму і на Донбасі, але війна дуже сильно відбилася на Львові. І безліч людей тут перебувають у стані недовіри - недовіри до влади, до того, що відбувається в нашій країні, до політиків і їхніх обіцянок, до того, що можливо побудувати здорову країну.
Іноді я відчуваю, що самі львів'яни, які до нас приходять, вони шукають в нас якусь віру в Україну, якусь підтримку. Вони дивляться на нас і розуміють, що все, починаючи від власного бізнесу, і закінчуючи нашою країною, ми повинні розвивати самі, будувати своїми руками. Я в цей принцип вірю, я сама так живу, і за цим теж до нас приходять. Просто ми власним прикладом показуємо, що не можна чекати, поки хтось прийде і займеться вирішенням наших проблем. Такого просто не буває. Працює тільки віра в себе і в свої сили. Саме цієї віри нашим людям дуже не вистачає, а без неї жити важко.
А звідки у вас ця віра? Звідки ви її берете?
Я просто вірю в людей – в тих людей, з яких і складається наша країна.
Як ви плануєте розвиватися далі?
Ми дуже хочемо в цьому приміщенні відкрити навчальний центр. У нас ось є основні зали, потім зона манікюру та педикюру, а в цій великій кімнаті ми хочемо зробити окремий зал саме під навчання. Ми вже навіть парти купили, залишилося телевізор і фліпчарт. Зараз трохи владнаємо фінансове питання і скоро все буде. Ми зіткнулися з тим, що зараз важко знайти співробітників з хорошими практичними знаннями.
Тобто дуже багато курсів, але у кандидатів найчастіше або брак знань, або відсутність практики. Розумієте, коли молоді майстри закінчують навчання, то у них просто недостатньо досвіду для того, щоб почати нормально заробляти, і коли вони якусь кількість часу сидять без замовлень, то вони думають, що їм потрібно змінити сферу діяльності. І в нашій школі ми не хочемо навчати людей з нуля, ми хочемо підтягувати молодих майстрів і зі Львова, і, в перспективі з усієї країни, щоб давати їм, насамперед, впевненість в собі і можливість практикуватися, можливість знайти собі гарне місце для подальшої реалізації. Тобто ось такий не зовсім стандартний формат навчання, але я впевнена, що це буде цікаво і корисно.
Чи не було якихось бюрократичних складнощів?
Бюрократичних складнощів як таких не було. Справа в тому, що зараз в Україні відкрити бізнес куди легше, ніж закрити - подаєш документи, пишеш заяву і все - через якийсь час ти вже платиш податки.
До речі, ми всіх своїх співробітників працевлаштовуємо офіційно і платимо податки. І справа не тільки в принципі - так просто логічніше і дешевше. До нас, коли ми тільки відкрилися, пробували приходити різні «вирішувачі проблем», але ми відразу сказали, що нам так не цікаво працювати - для нас важливіше, щоб у всіх наших співробітників був повний соціальний пакет. І щоб з цим не виникало проблем.
До того ж я не бачу сенсу підтримувати корупцію, тому що я просто не здатна буду прогодувати всю цю зграю корупціонерів. Тому ми відмовилися давати хабарі і все зробили легально. Зате зараз зовсім не переживаємо про це, і знаємо, що своїми податками допомагаємо будувати сильну, успішну і чесну країну.
***
Проект фінансується з коштів Програми розвитку співробітництва та підтримки демократії МЗС Литовської Республіки.
zaxid.net #money@lviving #Lviv